Наслідки непрофесійної молодіжної політики проявляються насамперед у масових студентських виступах (антитабачникові кампанії), у проявах нетолерантності (згадаймо, феномен “дівчини з букетом”) та у постійних намаганнях української молоді дискредитувати нинішню владу. Ми розглянемо три основні проблеми української молодіжної  політики, які характеризуються відсутністю політичного дискурсу між молоддю та владою, недостатнім рівнем толерантності  і кризою демократичних цінностей  в українському суспільстві.

     Відсутність політичного дискурсу між владою та молоддю проявляється в тому, що залученість молодих прогресивно налаштованих представників населення до участі у прийнятті рішень є досить низькою. З одного боку це є проявом незацікавленості влади в активному публічному обговоренні актуальних проблем молоді. А з іншого боку – це проблема солідарності серед, власне, самої молоді, адже українські студенти поки що не знайшли дійсно конструктивних ідей, які б змогли їх об’єднати. Сам політичний дискурс передбачає, що у влади й молоді має бути спільна мета і спільне бачення цієї мети, а рух до цієї цілі має здійснюватися на основі добровільної й компромісної комунікації. Тобто у будь-якому разі передбачається наявність зворотнього звязку між владою і молоддю. На жаль, нині представники влади блокують цей зв’язок, а вся “конструктивна” критика молоді разом із притаманним їй юнацьким максималізмом лунає лише на студентських мітингах та акціях протесту. Варто зазначити, що влада не заохочує участь молоді в обговоренні політичних рішень й не створює дієвих інститутів для забезпечення якісної комунікативної дії.

   Особливо яскравою у негативному сенсі є проблема толернатності. Інцидент із букетом це нам чітко продемонстрував. Тут зовсім не йдеться про ображені патріотичні почуття або ж не сприйняття освітньої політики в державі. Власне, поява цього казусу є наслідком відсутності толернатності в українському суспільстві й серед молоді зокрема. Але не варто звинувачувати лише представників української молоді у відсутності толерантних міркувань й наявності елементарної терпимості, адже українська влада не забезпечила належні умови й інституційну базу для виховання такої важливої цінності демократії як толерантність. Та й сама українська влада нині не є найкращим прикладом стосовно застосування принципів терпимості, взаємоповаги та взаєморозуміння (для цього варто пригадати хоча регулярні сутички у парламенті).

   Незацікавленість у політичному дискурсі й відсутність елементарної толерантності є свідченням того, що демократичні цінності в українському суспільстві не мають активного застосування. Особливо гостро ця проблема постає у формуванні громадянського суспільства в Україні, прогресивним елементом якого мала б стати молодь. Молодіжна політики української влади поки що не сприяє розвитку в Україні демократичних цінностей. І головним “каменем спотикання” щодо проблем молодіжної політики є обмеження доступу до прийняття рішень для молоді. Окрім цього, великим прорахунком влади є відсутність публічності щодо вже прийнятих політичних рішень стосовно вирішення актуальних проблем молоді. Загалом проблема полягає в тому, що молодь не може почути владу, а представники влади не дослухаються до порад і критики потенційно знащущого прошарку населення. Таким чином представники молоді починають сумніватися у практичному застосуванні таких принципів демократії як рівність, справедливість, верховенство права та плюралізм.

      Отже, проблеми молодіжної політики в Україні потребують нагального вирішення для поширення цінностей демократії й розвитку громадянського суспільства. Вирішення вищезгаданих проблем потребує двосторонніх зусиль – як з боку влади так і з боку представників молоді. Українська влада повинна на інституційному рівні забезпечити виховання толерантності й терпимості. Окрім цього, органи влади мають стати першими вдалими прикладами для наслідування принципів взаємоповаги, взаєморозуміння і компромісу. Щодо проблеми вироблення спільних цінностей та ідеалів, влада та молодь мають реперезентувати свою діяльність на основі конструктивного діалогу, адже саме наявність безперервного зв’язку сприятиме ухваленню вигідних обом сторонам політичних рішень. На мою думку, обидві сторони повинні проявляти активну зацікавленість у розвитку української демократії, так як це забезпечить ефективне вирішення проблем молодіжної політики з урахуванням інтересів молоді та розчаровного в демократичних ідеалах українського суспільства.