Однією з головних загроз для здоров’я людства серед інфекційних хвороб у сучасний період є туберкульоз. У квітні 1993 року Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) проголосила туберкульоз "глобальною небезпекою" і зазначила: якщо уряди країн не вважатимуть туберкульоз пріоритетом своєї політики і не фінансуватимуть протитуберкульозні заходи, то хворобу не вдасться подолати.

На сьогодні питання боротьби з туберкульозом є одним з пріоритетів державної політики у сфері охорони здоров’я і соціального розвитку. Це підтверджується Указами Президента України від 30 листопада 2005 року „Про вдосконалення державного управління у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу в Україні" та від 14 лютого 2006 року "Про рішення Ради національної безпеки та оборони від 18 січня 2006 року "Про заходи щодо підвищення ефективності боротьби з небезпечними інфекційними хворобами". Законом України "Про затвердження Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007-2011 роках", прийнятим Верховною Радою 8 лютого 2007 року, вперше програма боротьби з туберкульозом прийнята як закон.

Привернення уваги до цієї проблеми Президента України, парламенту та уряду країни свідчить про те, що туберкульоз, як глобальна проблема, стосується і всього суспільства, і кожного громадянина зокрема. Пріоритетними заходами у напрямку подолання епідемії туберкульозу в Україні держава бачить поліпшення соціального благополуччя населення та суттєве збільшення фінансування протитуберкульозних заходів.

Сучасний стан контролю за туберкульозом має суттєві недоліки. По-перше: швидкі темпи зростання кількості хворих на ВІЛ-асоційований туберкульоз та стійких до протитуберкульозних ліків (мультирезистентні) форм туберкульозу. По-друге: незадовільне матеріально-технічне забезпечення протитуберкульозних закладів. По-третє: недостатнє забезпечення кадрами лабораторій з діагностики туберкульозу та закладів фтизіатричної служби.

У 1995 році в Україні була оголошена епідемія туберкульозу. За даними Міністерства охорони здоров’я, в 2009 році захворюваність на туберкульоз становила 72,7% (33424 осіб), що на 6,6% менше, ніж в 2008 році і на 13,6% менше порівняно з 2005 роком, коли відзначали максимальний рівень цього показника.

За останні 11 років показник захворюваності на туберкульоз збільшився в 1,7 рази, а смертності — в 1,5 рази і у 2005 році становив, відповідно, 84,1 та 25,3 на 100 тис. населення. За останні два роки, у 2007 та 2008, захворюваність на туберкульоз стабілізувалась з тенденцією до зниження, але залишається все ж високою - 77 випадків на 100 тис. населення - у порівнянні з країнами Європейського союзу.

Близько 86% хворих на туберкульоз становлять особи працездатного і репродуктивного віку, половина з яких - непрацюючі особи. Вважається, що 80% хворих на туберкульоз перебувають за межею бідності. Водночас зростає кількість тих, хто захворів на цю хворобу серед представників відносно благополучних, навіть заможних груп населення.

Можна стверджувати, що в Україні тенденція зростання захворюваності на туберкульоз стала загрозливою, оскільки вона охоплює все нові верстви населення, зокрема, дітей та молодь.

Ситуація з туберкульозу в країні не обмежується лише медичною проблемою. На зростання рівня захворюваності та смертності від цієї хвороби впливають численні соціально-економічні та медичні фактори: зниження рівня життя населення та наявність значної кількості осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, недостатнє фінансування протитуберкульозних заходів, дефіцит кваліфікованих медичних кадрів та волонтерів, зростання хіміорезистентного туберкульозу в структурі контингенту хворих.

Погіршенню епідемічної ситуації з туберкульозу значно сприяє епідемія ВІЛ/СНІДу в Україні. Понад 30% ВІЛ-інфікованих хворіє на туберкульоз і близько 50 % з них помирає від нього. Наявність ВІЛ-інфекції є потужним чинником, який сприяє розвитку активної форми туберкульозу в носіїв латентної інфекції та підвищує ймовірність розвитку рецидивуючого туберкульозу.

Знати - попередити хворобу.

Антивірусна система кожної людини має бути налаштована на захист від інфікування вірусом імунодефіциту людини, або скорочено - ВІЛ та захворювань, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ).

ВІЛ - одне з найскладніших захворювань, що передається статевим шляхом. Ліків від нього не існує. Вірус імунодефіциту живе і розмножується у білих клітинах крові - лейкоцитах, які відповідають за імунний захист організму.

З часом кількість цих клітин зменшується, і розвивається синдром набутого імунодефіциту (СНІД), за якого організм людини втрачає здатність протистояти розвитку інфекцій та утворенню пухлин.

ВІЛ належить до так званих «повільно прогресуючих» інфекцій, тому що може тривати роками та десятиріччями. Ця інфекція не виліковується через відсутність ефективних ліків, які повністю звільнюють людину від ВІЛ. Вірус імунодефіциту людини має тривалу стадію безсимптомного носійства, під час якої будь-які зовнішні хворобливі прояви відсутні, але людина є джерелом інфекції для інших.

ВІЛ може бути діагностований в лабораторіях за допомогою специфічних тестів на наявність генетичного матеріалу вірусу у крові та/або специфічних противовірусних антитіл.

Куди можна звернутися з питаннями?

Більш детально про ВІЛ/СНІД ви можете дізнатися, зателефонувавши на Національну лінію телефону довіри ВІЛ/СНІД - консультанти надають інформаційні та психологічні консультації з питань ВІЛ/СНІДу та наркоманії.
Дзвінки приймаються цілодобово: 8-800-500-45-10
Дзвінки зі стаціонарних телефонів у межах України безкоштовні.

ДОВІДКА

Реальність загрози підтверджується сумною статистикою: сьогодні Україна посіла перше місце в Європі за кількістю ВІЛ-інфікованих.

Спеціальні соціологічні дослідження визначили кількість СІН у діапазоні 230 тис. - 360 тис. осіб. Середня оцінка, яку використовують фахівці, - 290 тис. осіб.

Статевий шлях передачі ВІЛ домінує у світі серед інших можливих.

В Україні статевий шлях передачі інфекції другий за кількістю нових випадків захворювання, як при гомосексуальних, так і при гетеросексуальних контактах.

Для того, щоб не поповнити цю сумну статистику, важливо вчасно активувати свій власний антивірусний захист. Навіщо мати проблеми через Ризиковану сексуальну поведінку? Власне життя дорожче за миттєве задоволення.

Двадцятирічна історія епідемії ВІЛ/СНІДу показала, що для успішної протидії розповсюдженню інфекції кожен член суспільства має усвідомити, що профілактика починається саме з нього. І що ніхто, крім самої людини, нездатен захистити її від зараження.

Через вибухову сексуальну енергію, що називається розумними словом «гіперсексуальність», а також через недостатній рівень знань щодо безпечних сексуальних стосунків молоді люди схильні заплющувати очі на попередження спеціалістів та шукати сексуальних пригод там, де вони найбільш доступні, - наприклад, через Інтернет-знайомства. Така ризикована сексуальна поведінка відносить молодь до найбільш уразливої до ВІЛ групи населення.

Взагалі, до ризикованої сексуальної поведінки відносяться будь-які форми сексуальних контактів, при яких біологічна рідина одного партнера (сперма або вагінальні виділення) попадають в організм іншого партнера або мають контакт з його слизовими оболонками - проникаючий секс.

Зрозуміло, що часта зміна сексуальних партнерів або секс із малознайомими партнерами підвищує ризик інфікування. Хоча, звичайно, право вибору залишається за Вами. Але, значно знизити ризик можливо, якщо вибір буде свідомим.

Звичайно, важко відмовитися від задоволення. Але чи варто розкидатися власним життям? Так, власне здоров'я, життя дорожче за миттєве задоволення.